Львів зачароване місто архітектурою (19 фото)

Шевченківський гай — етно-парк у Львові. Офіційна назва — Музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай»Шевченківський гай розташований на лісистих горбах Львівського плато (частина Подільської височини), у північно-східній частині міста, в місцевості Кайзервальд, на території ландшафтного парку «Знесіння». Неподалік (на захід) розташований парк «Високий Замок». Територія парку — бл. 84 гектарів. Музей вдало об\'єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат і дбайливо перенесені історичні споруди з різних регіонів Західної України. Скансен на Кайзервальді був відкритий у 1971 році. Ідея створення цього музею належить відомому українському вченому Іларіону Свєнціцькому, який наприкінці 20-х років ХХ сторіччя започаткував роботу зі створення музею просто неба. Коли у 1920-х роках громада села Кривка після побудови нової церкви вирішила розібрати стару (1761 р.) дерев\'яну церкву Св. Миколая з трьома стрункими мальовничими вежами, український мистецтвознавець та дослідник стародавнього українського мистецтва Михайло Драган зумів переконати селян у тому, щоб вони стрималися із її розбиранням. Завдяки наступним клопотанням на кошти митрополита Андрея Шептицького в 1930 році церкву під наглядом та керівництвом М. Драгана було розібрано, перевезено й зібрано у Львові як церкву для потреб монастиря оо. Студитів. Так була врятована ця перлина бойківської церковної архітектури, якій судилося дати початок сучасному Музеєві народної архітектури і побуту «Шевченківський гай» і стати в майбутньому його окрасою. У 1966 році за ініціативою працівників Музею етнографії та художнього промислу розпочалися конкретні роботи: було створено відділ народного будівництва, який у 1971 році був реорганізований у Музей народної архітектури і побуту. Експозиція музею налічує 124 пам\'ятки архітектури, котрі об\'єднані в 54 садиби. В Музеї функціоную 4 виставкових зали. Два з них мають постійну експозицію. У постійній експозиції та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва. Територія музею площею 60 га умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15—20 пам\'яток народної архітектури. У житлових та господарчих приміщеннях розміщено предмети домашнього повсякденного вжитку, сільськогосподарський реманент, транспортні засоби та ремісничий інструмент. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина», причому останні три мало відвідуються туристами, адже є не вельми інформативними. З понад 120 пам\'яток архітектури із західних областей України, 6 — дерев\'яні церкви. Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року. Є також кузня, школа, лісопильня (тартак), сукновальня, водяний млин та вітряк. Цінними експонатами є сільська садиба з будинком 1812 і стайнею 1903 року з села Либохора Турківського району, бойківська хата 1909 року з села Тухолька, Сколівського району. В цій частині експозиції є дві церкви. Шедевр народної архітектури — дерев\'яна церква 1763 року з села Кривка Турківського району, пам\'ятка національного і європейського значення. Друга — церква з с. Тисовець, Сколівського району (1863 р.). Тут головний експонат — селянське обійстя з с. Забрідь, Великоберезнянського району, Закарпатської області, «довга хата» з супутніми господарськими будівлями: шпихліром з пивницею, курником, секесом та криницею. Сама хата складається з житлового приміщення, сіней, комори, стодоли та клуні. У 1992 році цей розділ зусиллями меценатів поповнився церквою Св. Ольги та Володимира, копією лемківської церкви (1831 рік) з с. Котань (Польща) Центральний експонат — гуцульська ґражда з с. Криворівня, Верховинського району, Івано-Франківської області.

Львів. Лікарняний комплекс по вулиці Топольній.

ЛЬВІВ. Квартирний мікрорайон який побудований на 700-річчя міста Львова.

Високий мур і Низький мури (пол. Wysoki mur, Nizki mur) були закладені у XIV ст. і завершені до середини XV ст. Вони формували дві перші лінії оборони готичного Львова і до завершення третьої лінії оборони у середини XVI ст. визначали обороноздатність міста. Внутрішній Високий мур завдовжки 1700 метрів охоплював по периметру Середмістя, а Низький мур простягався поміж міськими брамами з трьох сторін міста. Археологічні знахідки останніх років підтверджують наявність ще у княжу добу забудови на теренах Середмістя Львова, яке мало б бути обведене фортифікаціями. На вимогу Бурундая, темника хана Батия, князь Лев І розметав 1259 р. укріплення Львова та розпочав їхнє відновлення у 1270-х роках. Польський король Казимир ІІІ, якому у квітні 1340 р. піддались оборонці Львова, при відступі підпалив міські укріплення. Достовірно невідомо, коли і ким було розпочато зведення першої мурованої лінії оборони Львова. Князь Володислав Опольський у 1370-х рр. сповістив Папу Римського про надійні міські укріплення, але вигляд цих укріплень надалі залишається невідомим. До кінця XIV ст. місто обвели муром з ламаного каміння, що височів на декілька метрів над міським тереном і перед яким знаходився рів. Висота муру різнилась з найбільш загроженої східної сторони і з протилежної сторони вздовж русла Полтви. Тоді цю кам\\\\\\\'яну основу муру завершувала дерев\\\\\\\'яна бойова галерея — гурдиція, що з двох сторін нависала над ним, забезпечуючи обстріл його основи з бійниць вертикального бою. Міські цегельні на початку XV ст. змогли забезпечити місто необхідною кількістю цегли, що дозволило на початку 1430-х років завершити верхню частину Високого муру з бійницями, з внутрішньої сторони якої йшла крита дахом бойова галерея. На найбільш загрожених ділянках муру бійниці для обстрілу передполя муру доповнювали бійниці вертикального бою у машикулях, що дозволяло обстрілювати основу Високого муру (збереглись у інтерєр\\\\\\\'і Музею зброї «Арсенал». Вежі Високого муру, ймовірно, заклали у XIV ст. на стандартній для того часу віддалі 60 м одна від одної, що гарантувало прицільний обстріл з лука простору перед мурами. У 1380-х рр. завершили кам\\\\\\\'яні мури навколо проїздів міських брам задля забезпечення їхнього захисту. До 1404 р. першою збудували вежу понад Краківською брамою і, вірогідно, кутові вежі Високого муру. Через початок регулярних нападів татар на Львівську землю 18 веж закріпили за ремісничими цехами, які завершили їхнє будівництво до 1445 року. Цехи повинні були забезпечити закріплені за ними вежі зброєю, запасом амуніції, пороху, провізії. Кам\\\\\\\'яні основи веж мали квадратну форму і переважно були надбудовані квадратними верхніми ярусами. Декілька веж мало підковоподідну форму верхніх ярусів і лише вежа боднарів була круглою. Вежі стояли перед Високим муром і лише з сторони Полтви, можливо, через заболочений ґрунт вежу пекарів і вежу Старої хвіртки розмістили за муром. Вежі були вищими за Високий мур на один ярус, який у частині веж мав бійниці вертикального бою серед машикулів. На рівні Високого муру у вежах знаходилось два яруси — нижній господарський і верхній житловий, а нижче поверхні міста в основі веж містились льохи. Надбрамні вежі кравців і кушнірів були значно вищими за решту для забезпечення оборони далеких підступів до проїздів у місто. У XVII ст. після завершення монастиря бернардинців вежі від Галицької брами до наріжної біля Міського арсеналу закинули. У 1720-х роках більшість веж стояла з дірявими дахами, без запасів амуніції і провізії. На час будівництва першої черги Високого муру у Європі почала поширюватись вогнепальна зброя. До Львова король Владислав ІІ Ягайло привіз 1394 р. перші гармати, 6 бочок пороху. Того ж року вже львівський гармаш Зброжек з наказу короля привіз перші гармати і порох до Кам\\\\\\\'янця на Поділлі. Спеціально для застосування вогнепальної зброї бургомістр Йоган Травтерревлейн, майстри Ванденштейн, Юдентоттер за 20 м перед Високим муром 1418 р. заклали Низький мур, що охоплював 2/3 периметру міста. Старий оборонний рів перед Високим муром довший час розділяв дві лінії оборони, але з часом його засипали. Власне для вогнепальної зброї призначались 16 однакових двоярусних бастей діаметром до 8,7 м, у нижньому ярусі яких було 2 бійниці для гармат, а на верхньому 3 бійниці для ручної зброї. Яруси бастей розділяло дерев\\\\\\\'яне перекриття, вони мали відкриту задню частину для швидшого вивітрювання диму після пострілу. Самі куртини муру були швидше перешкодою для просування ворога, якого перед ними з флангів мали вражати гармати нижнього ярусу бастей. З появою аркебуз, мушкетів Низький мур надбудували стіною з бійницями і бойовою галереєю. При засипанні рову поміж лініями оборони міста рівень поверхні довели до рівня галерей, потреба у яких відпала. З середини XVI ст. було облаштовано нову лінію оборони на міському валі, який закривав бійниці Низького муру, через що його оборонна функція занепала. З кінця XVII ст. частину бастей використовували під житло, частина була заповнена сміттям, викинутим з міста.Єдиний раз за історію Львова Високий мур захистив місто 1509 р., коли артилерія господаря Богдана ІІІ намагалась пробити у ньому проломи з сторони річки Полтви біля костелу францисканців. Але дві лінії оборони були нездоланними для орд татар, які незалежно від своєї чисельності не наважувались атакувати місто. З спорудженням нової лінії оборони на міському валі до середини XVI ст. роль Високого і Низького мурів стала занепадати. Після спорудження фортифікацій монастиря бернардинців у прилеглій ділянці Високого муру з сторони Єврейського кварталу навіть самовільно пробили 30 вікон. Через брак догляду на середину XVIII ст. люстрації відзначали відсутність покриття мурів, ділянок бойових галерей, наявність проломів у Високому мурі, куди нараз могло пройти декілька чоловік. Високий і Низький мур почали розбирати 1777 року. Останніми розібрали 1825 р. залишки Високого муру на вулиці Підвальній.До нашого часу дійшли дві ділянки Високого муру на вулиці Підвальній позаду Міського і Королівського арсеналів та одна з сторони проспекту Свободи, що зазнала реконструкції 1998 року. Також на вулиці Підвальній було відкрито і реконструйовано дві ділянки Низького муру з бастеями, протрасовано лінію Високого муру. У бастеї напроти Успенської церкви знаходився прохід Босацької хвіртки. Ще дві бастеї було віднайдено при будівництві будинків на вулиці Братів Рогатинців. З веж Високого муру збереглись нижні яруси вежі токарів біля Міського арсеналу та основи веж шевців, римарів на вулиці Підвальній. На проспекті Свободи у 1998 р. встановили муляж вежі крамарів. Оборонний мур внизу вулиці Личаківської з 1630-х років захищав кляштор бернардинців і відношення до двох готичних ліній оборони міста не має.

Львівський автобусний вокзал — вокзал для автобусних міжміських і міжнародних перевезень у Львові; розташований по вулиці Стрийській, 109. Архітектори В. Сагайдаковський, М. Столяров, інженери В. Бойків та О. Єфремов. Вокзал розрахований на відправлення до 800 пасажирів на годину. Згідно з генеральним планом автовокзал був винесений на південну околицю міста (місцевість Боднарівка), що забезпечує можливість виїзду у напрямку Карпат, а через кільцеву дорогу в інших напрямках. Об\'ємно-просторова структура автовокзалу являє собою трикутник, який формує три зони: площа перед автовокзалом з боку вулиці Стрийської, зона прибуття автобусів та зона їх відправлення. З боку вулиці Стрийської споруда має три поверхи зі складним дахом. У тильній стороні автовокзалу створений цокольний поверх, де розміщені допоміжні служби, камери зберігання і криті перони прибуття і відправлення автобусів. На першому поверсі міститься касовий зал з виходом на терасу, під якими розміщені перони. На другому поверсі знаходяться зал очікування, готель і кафе. У формуванні інтер\'єру центральної частини автовокзалу суттєву роль відіграють конструкції збірно-монолітного кесонного покриття залу та ригелі рам, розроблені д.т.н., професором Богданом Гнідцем.

Пам\\\'ятник Іванові Франку у Львові — пам\\\'ятник українському письменнику Іванові Франку у Львові, що знаходиться на вулиці Університетській перед головним корпусом Львівського національного університету ім. Івана Франка. Відкритий 30 жовтня 1964 року. Висота пам\\\'ятника разом із постаментом — 12,5 м, висота власне пам\\\'ятника — 8 метрів. 4 квітня 1945 року вийшла постанова Ради Народних комісарів УРСР і ЦК КП(б)У «Про збудування у місті Львові пам\\\'ятників Тарасу Григоровичу Шевченку та Івану Яковичу Франку». Місцем спорудження головного пам\\\'ятника Франку відразу був обраний парк ім. І. Франка, а саме майданчик, розташований перед Львівським університетом. Виконання монументу планувалося доручити скульптору Іванові Севері. Через високу суму кошторису, що склала 586 000 карбованців, спорудження було відкладено на невизначений термін. Згідно з рішенням виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих під час урочистого мітингу на місці майбутнього монумента 29 червня 1956 р. заклали пам\\\'ятний знак. Авторський колектив складався з відомих львівських скульпторів Валентина Борисенка, Дмитра Крвавича, Еммануїла Миська, Василя Одрехівського, Якова Чайки за участі архітектора Андрія Шуляра. Пам\\\'ятник урочисто відкрито 30 жовтня 1964 року в присутності кількох десятків тисяч людей. На початках вартість спорудження пам\'ятника оцінювали в 60 тисяч корон, однак згодом, після оцінки всіх завершених робіт, зокрема впорядкування площі навколо монументу, ця сума зросла до 200 тисяч. Це була величезна на той час цифра, про що може свідчити те, що за весь 1898 рік фонд зібрав 10 525 корон. 18 травня 1899 року комітет прозвітував про свою діяльність за рік роботи. Оголошено, що А. Попель працює над моделлю пам\'ятника (1/3 величини), яка буде представлена громадськості для подальших дискусій. Також повідомлено, що станом на травень 1899 року зібрано 13 557 корон для спорудження пам\'ятника. З архівних світлин і газетних статей випливає, що впродовж 1898-1900 років митець постійно допрацьовував форму монумента й невпинно працював над деталями: змінювалася позиція поета, предмет, який тримав Геній, постава ніг, кут повороту голови Міцкевича і навіть його зачіска. 4 травня 1901 року Попель представив у своїй майстерні допрацьований взірець в 1/3 величини. На початку 1900 року розіслано звернення про допомогу до Львівської міської ради, Галицького сейму, та Польського кола у Віденському парламенті. Ці звернення були успішними. Міська рада виділила 60 тисяч і ще 9800 корон на будівництво фундаменту, Галицький сейм надав субсидію в розмірі 20 тисяч корон. Ще кільканадцять тисяч зуміли зібрати товариства, організації, банківські установи та різні міста і повіти.Пам\\\'ятник Адамові Міцкевичу у Львові — пам\\\'ятник польському поетові Адаму Міцкевичу, розташований на площі Міцкевича в центрі Львова. Відкритий 30 жовтня 1904 року. Його вважають одним з найкрасивіших пам\\\'ятників Міцкевичеві у світі. Висота пам\\\'ятника — 21 м, фігури Міцкевича — 3,3 м. Хоча за життя найвидатніший польський поет Адам Міцкевич (1798 — 1855) жодного разу не був у Львові, 1897 року Львівське літературне товариство ім. Адама Міцкевича виступило з ініціативою встановлення пам\\\'ятника поетові в рамках підготовки до святкування 100-літнього ювілею від дня його народження. Того ж року створено комітет зі святкування ювілею, а 14 листопада 1897 в рамках комітету відбулося перше засідання комісії, що мала працювати над ідеєю спорудження пам\\\'ятника. Її очолив Броніслав Радзішевський, віце-президентом став головний редактор «Газети Львівської» Адам Креховецький, а секретарем — Міхал Ролле. 11 лютого 1898 відбулося друге засідання, а 27 лютого 1898 року Креховецький запропонував зробити пам\\\'ятник у формі колони, що буде гідною «короля духу». Такий проект був не тільки оригінальним, а й доволі дорогим, через що впродовж року комісія кілька разів сперечалася щодо майбутнього вигляду монументу. Розглядали низку пропозицій щодо місця розташування майбутнього пам\\\'ятника: площа Святого Юра, площа Смольки (сучасна пл. Генерала Григоренка), на виході з вулиці 3 травня (сучасна вул. Січових Стрільців), перед входом до будівлі сейму (де зараз пам\\\'ятник Іванові Франку), десь на Гетьманських Валах (проспект Свободи) чи на площі Маріяцькій (площа Міцкевича). Урешті-решт через багато місяців деякі варіанти відкинуто (перед будівлею сейму вирішено поставити пам\\\'ятник Ґолуховському, під Гетьманськими валами протікала річка Полтва, над якою небезпечно було ставити масивний монумент), а комітетові виділено ділянку на площі Маріяцькій (сучасна площа Міцкевича). Комітет оголосив конкурс, на який прийшло 28 (за іншими даними — 23 або 20) проектів як з польських теренів, так і з-за кордону. Авторам поставлено тільки одну вимогу — основою пам\\\'ятника має бути колона. Журі, до якого ввійшли, серед інших Ципріан Годебський (автор пам\\\'ятника Міцкевичеві у Варшаві), Юліан Макаревич, Ян Стика, Зигмунт Горголевський (проектант Великого міського театру), Юліуш Гохберґер (директор міського будівництва) винесло вердикт 10 грудня 1898 року. Обрано 3 найкращі проекти: Антона Попеля зі Львова (нагорода: 1000 корон), Леона Завейського з Флоренції, Вацлава Шимановського з Парижа (обоє отримали по 500 корон). Монумент авторства Завейського був дуже подібний до того, що переміг, відрізняючись тільки дещо більшими розмірами поета з крилатим генієм поезії та п\\\'ятикутною зіркою, що мала бути над колоною. У проекті Шимановського, натомість, скульптура поета з крилатим генієм стояла не внизу, а на самій вершині колони (як, наприклад, статуя Оранти на сучасному Монументі Незалежності в Києві). Увесь час свого існування комітет (1 травня 1898 року перейменований на комісію) з будівництва пам\\\'ятника збирав кошти, але в перші місяці на заклики пожертвувати будь-які суми відгукнулося небагато людей. По всьому місту поставлено скарбнички, куди можна було кидати гроші, створено «Комітет Пань» (пол. Komitet Pa?) для збору коштів серед жінок. Комітет також звертався до львівських профспілок, товариств, організацій, власників крамниць і ресторанів, представників аристократії та багатих єврейських сфер. Проведено низку доброчинних імпрез. По всій Польщі розіслали листи із закликом долучитися до фінансування будівництва пам\\\'ятника. Першими дали у фонд по 50 корон всі члени комітету. Зі спеціальними концертами для збору коштів виступили, зокрема Александер Міхаловський, хор «Лютня» і Товариство музичне, до Львова виступом також завітала акторка Гелена Моджеєвська, яка довгий час виступала у США. Письменник Генрик Сенкевич передав комітетові всі гроші, отримані зі своїх читань у Львові. На початках вартість спорудження пам\\\'ятника оцінювали в 60 тисяч корон, однак згодом, після оцінки всіх завершених робіт, зокрема впорядкування площі навколо монументу, ця сума зросла до 200 тисяч. Це була величезна на той час цифра, про що може свідчити те, що за весь 1898 рік фонд зібрав 10 525 корон. 18 травня 1899 року комітет прозвітував про свою діяльність за рік роботи. Оголошено, що А. Попель працює над моделлю пам\\\'ятника (1/3 величини), яка буде представлена громадськості для подальших дискусій. Також повідомлено, що станом на травень 1899 року зібрано 13 557 корон для спорудження пам\\\'ятника. З архівних світлин і газетних статей випливає, що впродовж 1898-1900 років митець постійно допрацьовував форму монумента й невпинно працював над деталями: змінювалася позиція поета, предмет, який тримав Геній, постава ніг, кут повороту голови Міцкевича і навіть його зачіска. 4 травня 1901 року Попель представив у своїй майстерні допрацьований взірець в 1/3 величини. На початку 1900 року розіслано звернення про допомогу до Львівської міської ради, Галицького сейму, та Польського кола у Віденському парламенті. Ці звернення були успішними. Міська рада виділила 60 тисяч і ще 9800 корон на будівництво фундаменту, Галицький сейм надав субсидію в розмірі 20 тисяч корон. Ще кільканадцять тисяч зуміли зібрати товариства, організації, банківські установи та різні міста і повіти.

Пама\'ятник Іванові Федорову у Львові — пам\'ятник першодрукареві на території України[1] Іванові Федорову у Львові, що знаходиться на вулиці Підвальній, 13. Встановлений 26 листопада 1977 року на честь т.зв. «400-ліття книгодрукування на українських землях». Площа навколо пам\'ятника — найбільший букіністичний ринок Львова. Пам\'ятник стоїть неподалік від місця, де в 16-му столітті знаходилася друкарня Львівського ставропігійного братства. Монумент розташований на майданчику, що утворився після впорядкування скверу в підніжжі вежі Корнякта, між входами до Успенської церкви та Державного архіву Львівської області, а також вулицями Підвальною та Руською. Тло складає одна з найвідоміших сакральних споруд Львова — колишній домініканський костел, де в радянські часи був розташований Музей історії релігії та атеїзму (тепер — Музей історії релігії). Іван Федоров в одній руці тримає книгу, а другою рукою ніби сіє зерна знань на львівську бруківку. Під час робіт були виявлені залишки двох паралельно розташованих оборонних мурів, і це вплинуло на розміщення пам\\\'ятника та його композиційне рішення. У 1964 році відзначали 400-річчя з часу видання першої книги, друкованої І. Федоровим у Москві. Одним із запланованих ювілейних заходів було встановлення меморіальної плити Івану Федорову з метою побудови упродовж наступного десятиріччя пам\\\'ятника друкареві. Меморіальна плита була закладена у сквері між вулицями Підвальною та Івана Федорова. 1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам\\\'ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.

Головний залізничний вокзал (також Львів-Головний, на львівській ґварі «Двірець») — вокзал станції Львів. Головний вокзал Львова та Львівської залізниці. Історично, це перший вокзал на території сучасної України. Розташований за 2,5 км від центру міста на південний захід на лінії Головного європейського вододілу на висоті 316 м над рівнем моря. З 1861 року, часу відкриття, це вже друга вокзальна споруда, зведена у 1904 році. Вокзал обслуговує всі поїзди далекого та місцевого сполучення, а також приміські поїзди Краснянського, Рава-Руського, Сокальського та Луцького напрямків. У 1841 році уряд Австрійської імперії затвердив Програму у справах залізниць, якою, серед іншого, було передбачено будівництво залізниць у Королівстві Галичини та Волині. Лінія з Відня до Львова мала бути збудована до 31 грудня 1863 року. Після цього місто мало бути сполучене з Бродами, Чернівцями та іншими містами коронної землі. У 1858 році цісарсько-королівське Привілейоване товариство Галицьких залізниць імені Карла Людвіга отримало концесію на будівництво вокзалу у Львові. Будівництво велося на заболоченому узгір\\\'ї на площі 67 моргів. Відкриття вокзалу відбулося одночасно з відкриттям руху Галицькою залізницею імені Карла Людвіга на ділянці Перемишль — Львів, 4 листопада 1861 року. О 14:30 прибув перший потяг у складі паротягу «Ярослав», двох пасажирських вагонів та чотирьох платформ. 24 листопада дирекція залізниці отримала дозвіл на регулярний рух потягів зі Львова до Відня і Кракова. У 1866 році відкрито рух до Чернівців, у 1869 році — до Бродів і кордону з Російською імперією, у 1881 році — до Тернополя і Підволочиська. Споруда вокзалу була 70 сажнів завдовжки і 10 сажнів завширшки. В приміщенні розташовувалися зали очікування для пасажирів усіх класів, ресторан, кав\\\'ярня, контори технічних служб і поліції, каса багажного відділення, поштове відділення. Поблизу будівлі вокзалу були розміщені два павільйони для контор і помешкань службовців, вагонне депо з чотирнадцятьма вагонами, казарми для наглядачів і залізничних робітників, ремонтні майстерні, склади. Персонал вокзалу складав 38 осіб: начальник, 26 службовців, 10 наглядачів і лікар. З побудовою Чернівецького вокзалу, між ними виникла конкуренція. Згодом їхні функції було розділено: Чернівецький вокзал приймав потяги з напрямку Кракова, Головний вокзал — з напрямку Чернівців.У 1892 році залізниця стала власністю держави. Це пришвидшило притік інвестицій, відповідно, і будівництво нових ліній. Це поставило питання про будівництво у Львові нового залізничного вокзалу, адже існуючий не справлявся і зростаючим пасажиропотоком. У 1899 році було розглянуто і затверджено проект авторства Владислава Садловського, виконаний у 1898 році на підставі матеріалів директора залізниці Людвіка Вежбицького. Будівництво було розпочато у 1902 році на місці старого вокзалу. Будівельні роботи виконувала фірма Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. Головний вхід та дебаркадер виконані за проектом інженера Є. Зеленевського. Інтер\\\'єри залів очукування 1 і 2 класів спроектував А. Захаревич. Інтер\\\'єри залів очікування 3 класу, ресторану та їдальні спроетували Т. Обмінський та О. Лушпинський. Фронтон будівлі прикрасили скульптурами А. Попеля і П. Війтовича: жінка символізує залізницю і торгівлю, чоловік на леві — промисловість і місто Львів. Основним елементом оформлення головного вестибюля був вітраж «Архангел Михаїл» з панорамним видом Львова на тлі. Вокзал було відкрито 26 березня 1904 року. Після відкриття він був одним з найсучасніших у Європі.20 червня 1915 року вокзал підпалили відступаючі війська Російської імперії. Споруда також значно постраждала врезультаті польсько-української війни 1918—1919 років. Врезультаті були знищені початкові інтер\\\'єри та центральний портал вокзалу[3]. Після переходу Львова до Польщі почалися роботи з відновлення вокзалу під керівництвом архітектора Генрика Заремби. У 1923 році на фасаді та всередині споруди встановлено кілька композицій Петра Війтовича. Повністю, перебудова львівського вокзалу завершилася лише у 1930 році. Вокзал сильно постраждав під час Другої світової війни, яким він піддавався вже з першого дня війни — 1 вересня 1939 року. Повне повоєнне відновлення завершилося лише у 1957 році. У 2003 році, до сторіччя споруди, вокзал було відреставровано. Сьогодні у приміщенні вокзалу міститься: 1 касовий зал, 6 залів очікування різної комфортабельності, VIP-зал, зал офіційних делегацій, 3 бари, ресторан, перукарня, газетні та аптечні кіоски, кімнати відпочинку. Вокзал має 5 перонів, 8 колій (по одній колії біля першого та п\\\'ятого перонів та по дві біля другого, третього, четвертого перонів). Вихід до перонів забезпечують три підземні переходи, а до першого перону, крім них, ще два зовнішні виходи. Над усіма перонами вокзалу знаходиться металево-скляний дебаркадер. Аркові перекриття перонного дебаркадеру утворюють клепані зі сталі ферми великого радіусу, які заповнені броньованим склом. Загальна довжина конструкції — 159 м, ширина — 69 м. Метелеві елементи каркасу виготовлені на комбінаті «Вітковіце» в Остраві (сучасна Чехія)[4]. Поблизу вокзалу, на площі Двірцевій знаходиться кінцева зупинка трамвайних маршрутів № 1, 6, 9, 9а , 10 та автобусних маршрутів № 10, 16, 31, 32.