Колись це село називалося Сольне, а потім Башево, з 1240 — село Нагуєвичі. У ХІІІ ст. село мало свою фортецю та василіанський монастир. Дотепер тут є деревяна церква Перенесенняя Мощів Св. Миколи 1801, збудована за переказами на місці давнішого монастиря, спаленого татарами коло 1600 року, згадки про який походять з 1566 р.
Церква Перенесення Мощів Св.Миколая. Фото М.Драгана (1930-і роки)
За записами 1686 року в селі була солеварня (жупа). Технологія добування солі була проста. Соляну ропу витягали відрами з неглибоких шахт при допомозі керату, що його тягнули коні, й розливали по великих жбанах (казанах) - панвах і черінях, розміщених у вежах. Там ропу виварювали і обпалюванням на вогні формували із солі грудки конусної форми, так звані «товпки» («топки»). У нагуєвицькій жупі було 3 вежі, у яких виробляли топки, і одна вежа, у який виготовляли бочкову сіль.
З переходом Галичини під австрійське панування, солеваріння на Прикарпатті занепало через введення соляної монополії і конкуренції з виробництвом солі в інших частинах Австрійської держави. 1788 року у Нагуєвичах припинили варити сіль.
1764 року в Нагуєвичах спалено напевно одну з останніх «чарівниць».
1880 року в селі проживало 1638 мешканців, з них 1614 – грекокатолицького віросповідання.
Свою історичну назву Нагуєвичі село втратило у 1952 році, коли Президія Верховної Ради Української РСР без згоди нагуєвичан перейменувала село на Івана Франка. У 1989 році на велелюдному святкуванні 133-ї річниці від дня народження Івана Франка українські письменники запропонували відновити назву села Нагуєвичі. З приводу повернення Нагуєвичам історичної назви в селі відбулось два сходи. Депутати сільської ради винесли це питання на сільській референдум. 75,4 % виборців-мешканців села на запитання "Чи бажаєте Ви повернути селу Івана Франка його історичну назву Нагуєвичі?" відповіли "Так". 25 червня 2009 року Верховна Рада України ухвалила рішення повернути селу назву Нагуєвичі.[1]
Це село відоме кожному українцю: у ньому народився і провів дитинство Іван Франко. Тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі та Львові, сюди приїздив згодом із своєю сім'єю на відпочинок та для праці. При в’їзді в село зі сторони Дрогобича створено заповідну зону "Стежка Івана Франка", тут вирізьблено у дереві цілу низку персонажів з творів Каменяра. У самому селі є музей і садиба Франка.
Іван Якович любив Нагуєвичі, і вони любили його. Як тільки село облітала звістка, що приїхав Іван Франко, до батьківської оселі поспішали люди. Вони просили написати якесь клопотання, чи потребували поради, чи просто хотіли почути, що діється у світі. Розповідали про свою нужду і різні пригоди, які потім слугували канвою для сюжетів його літературних праць. Багато краян ставали героями чи прототипами творів: сільський священик Йосип Левицький, дяк Василь Гром, писар Кость Дум'як, рідний батько Яків, коваль. А інші допомагали йому записати, закарбувати в пам'яті нащадків народну творчість. До речі, Франко присвятив своєму селу чимало наукових праць, приміром «Неолітичні знахідки в околицях Нагуєвич і їх сучасні уживання», «Коляда в Нагуєвичах», «Спалення Упирів в селі Нагуєвичі в 1831 р.», «Лісові шкоди, кари в Нагуєвичах», «Татарські напади на Підгір'я». І загалом зі своєї колосальної літературної спадщини в Нагуєвичах створив чимало, зокрема, повість «Захар Беркут», багато оповідань, поезій, перекладав сонети Шекспіра, «Фауст» Гете, «Мертві душі» Гоголя на українську, досліджував Шевченка та перекладав його твори на німецьку мову. При цьому встигав працювати на землі як звичайний селянин, і часто жив в поганих матеріальних умовах, не маючи ні взуття, ні лампи, щоб працювати вечорами.
|
