(*16 червня 1894, Житомир — †15 червня 1981, Алма-Ата) — хімік, академік АН Казахської ССР (1962), доктор технічних наук (1938), професор (1935), заслужений діяч науки КазССР. Працював у галузі фізичної хімії. Вперше у світі сформулював сучасну теорію кислот і основ.
Народився 16 червня 1894 року у Житомирі. Закінчив Київський університет (1917). Працював у керованій академіком В. І. Вернадським хімічній лабораторії АН УРСР у м. Києві (1919—1920), технічний керівник хіміко-фармацевтичного заводу, співробітник Київського політехнічного інституту (1924—1929), професор Томського (1930—1934), Середньоазіатського (1935—1944) університетів, завідувач кафедрою Казахського університету (1944—1981). Помер 15 червня 1981 року у Алма-Аті.
Розробив кількісну теорію розчинів. Показав, що так називана аномальна електропровідність — не виняток, а правило, довів помилковість застосування закону розведення Оствальда до більшості розчинів. Сформулював узагальнену теорію кислот і основ. Установив, що системи, у яких відбувається хімічна взаємодія, підпорядковуються законам ідеальних розчинів лише за умови вираження складу через рівноважні концентрації. Вивів рівняння залежності неколигативних властивостей розчинів (щільність, в'язкість) від їхньої складу.
|
